Видатного українського художника-імпресіоніста, майстра пейзажу та портретиста вважали справжнім поетом кольору та сонця.
За останні пів року Київрада підтримала перейменування понад 200 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.
Зокрема, нову назву одержала також вулиця Михайла Пришвіна у Святошинському районі столиці у Микільській Борщагівці. Вона виникла у першій половині XX століття та спочатку мала назву Максима Горького, однак згодом була перейменована на честь іншого російського письменника, публіциста та прозаїка Михайла Пришвіна, відомого своїми творами, описуючи та прославляючи дику природу росії…
Оскільки життєвий і творчий шлях цього діяча мало пов’язаний з історією нашого міста, наприкінці минулого року Київрада перейменувала вулицю на честь відомого українського художника, блискучого портретиста та неповторного майстра пейзажу та мистецького критика Івана Труша (1869-1941).
Народився Іван Труш 18 січня 1869 року у селі Висоцько на Львівщині. З дитинства хлопчик захоплювався малюванням. «Він малює всюди й скрізь», — згадували про Івана товариші.
Під час навчання у Бродівській гімназії майбутній митець підробляв малюванням портретів з фотокарток, за що отримував свій перший заробіток. Вже у дорослому віці Іван Труш згадував, що схильність до малювання він успадкував від батька-кравця.
У 1891 році, після закінчення гімназії, юнак їде на навчання до Краківської академії мистецтв. Цей період став для нього досить плідним у плані становленням як митця, але водночас і вкрай складним через постійний брак коштів.
«Мій побут у Кракові пов’язаний із майже безперервною голодівкою. Там я жив майже виключно з заробітків, тягнених головно з малювання поганеньких портретів і кічів пейзажів. Раз, не маючи з чого жити у Кракові, поїхав я у Відень, де сподівався знайти яку-небудь роботу на вечір або ніч, щоб мати змогу вдень учитися в тамтешній Академії мистецтв. Це мені не вдалося, бо мусив заробляти вдень кічами, щоб вечорами слухати деякі виклади на університеті або просиджувати заради тепла в бібліотеці», — згадував згодом Іван Труш.
У 1897 році художник повертається до Львова. За два роки його персональна виставка з 38 полотен матиме шалений успіх. Впродовж декількох тижнів усі його пейзажі та портрети були розпродані.
У 1900 році художник їде до Києва, щоб на замовлення Наукового товариства імені Тараса Шевченка створити портрети відомих українських діячів: Володимира Антоновича, Олександра Кониського, Миколи Лисенка, Івана Нечуя-Левицького, Павла Житецького.
Саме у Києві відбувається особисте знайомство Івана Труша з багатьма діячами культури, зокрема з Лесею Українкою, з якої він пише портрет. «За спогадами її чоловіка Климента Квітки, поетеса щодня ходила на сеанси малювання з власного дому на вулиці Панаса Саксаганського (тоді — Маріїнсько-Благовіщенська), 97 до Міського музею старожитностей і мистецтв (нині — Національний художній музей України) на вулиці Грушевського (тоді — Олександрівська).
»…Вираз Лесі був виключно втомлений, бо взагалі під час пробувань у Києві вона дуже томилася широким громадським життям. Під час сеансів вона спеціально томилася, тим більше, що сі сеанси на бажання пана Труша відбувалися задля гарних умов освітлення в будинку Київського городського музею — ходити туди було далеко, будинок був свіжо збудований, холодний і невисохлий (він іще не був одчинений для публіки), і діло було, як пам’ятаю, ранньої весни…», — згадував Климент Квітка.
Перебуваючи у Києві, Іван Труш знайомиться з родиною покійного Михайла Драгоманова, дядька Лесі Українки. Він палко закохується та згодом бере шлюб з його донькою Аріадною. Подружжя мало 4 дітей: Оксану, Аріадну, Мирона і Романа.
Творче піднесення початку 1900-х років позначилося в біографії Івана Труша не тільки низкою прекрасних портретів, але й великою кількістю чудових пейзажів. Київ і архітектурні пам`ятники, широкі простори Дніпра, природа Криму на багато років визначають одну з головних тем Труша як пейзажиста.
«Етюди з природи були для мене відпочинком після гнітючої праці над портретами й з ними спорідненими всякими кічами, були вікном в моє художнє майбутнє і початком планів на задумані мої твори», — згадував художник.
Постать Івана Труша належить до найвидатніших українських живописців кінця ХІХ — початку XX століття, поруч з Миколою Пимоненком, Сергієм Світославським, Олександром Мурашком, Сергієм Васильківським він продовжував та розвивав у кращих своїх творах традиції українського мистецтва.
Мистецька спадщина Івана Труша налічує близько шести тисяч творів, що зберігаються в музеях і приватних зібраннях України та світу. Серед них є також багато ескізів, замальовок, що вперто повторюють і повторюють ту саму ж тему. Він був перфекціоністом — наполегливо підбирав найкращий ракурс і подачу обраної ним теми.
На його картинах втілюється неповторна краса природи рідного краю, оживають колоритні сцени гуцульського життя, постає галерея портретів видатних діячів української культури.
«Нам треба стояти… ногами на нашій землі, головою бути в Європі, а руками обхоплювати якнайширше справи української нації.», — вважав Іван Труш.
За життя митець вважався одним з головних організаторів культурного життя в Галичині та душею творчої компанії. Він підтримував дружні стосунки з багатьма представниками культури, товаришував з Василем Стефаником та Іваном Франком. Також художник був пристрасним мандрівником, подорожував Італією, відвідав Єгипет та Палестину.
Окрім творчості величезну увагу митець приділяв вирощуванню квітів. За спогадами близьких, ще з дитинства Іван Труш захоплювався рослинами та завжди ретельно впорядковував власний сад. Згодом він любив відтворювати свої квіти у творах, називаючи їх «модельками», проте не любив їх зрізати, відтворюючи їх живими.
Його улюбленою квіткою, як і у письменника Михайла Коцюбинського була настурція.
Останні десять років життя Іван Труш жив у повній тиші, внаслідок хвороби втративши повністю слух. Його останньою та незавершеною картиною став «Кримський пейзаж зі скелями», яку митець вважав спогадом про свої молоді роки.
Його життєвий шлях завершився 22 березня 1941 року у Львові. Він похований на Личаківському цвинтарі.
Після смерті художника його дружина то доньки передали частину його творів та його особисті речі до його художньо-меморіального музею. Відтепер кожен, хто цікавиться творчістю видатного художника може його відвідати у тихому районі Львова з історичною назвою Кастелівка.
Музей Івана Труша розповідає історію видатного українського митця, розкриваючи справжні мистецькі скарби його багатогранної творчості.
***
Нагадаємо, що за останні пів року Київрада підтримала перейменування понад 200 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з радянським союзом, країною агресоркою та її сателітами.
Також наводимо повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: нові адреси Києва: провулок Миколи Бурачека у Голосіївському районі столиці.
Тетяна АСАДЧЕВА
