Він був етнографом, фольклористом та музикознавцем, проте його наукова спадщина залишається майже невідомою широкому загалу, а він сам відомий передусім, як чоловік Лесі Українки.
За останні пів року Київрада підтримала перейменування понад 200 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.
Також до списку перейменувань потрапила вулиця Антона Макаренка у Деснянському районі столиці в селищі Троєщина.
Вулиця на честь цього радянського педагога та мислителя існує також у Дніпровському районі столиці, що часто спричиняло плутанину та додаткові незручності для киян.
Тож влітку минулого року міський топонім додали до переліку, щоб кияни у застосунку «Київ цифровий» обрали їй нову назву. Понад 7000 голосів містяни віддали за музикознавця та фольклориста Климента Квітку.
Попри те, що його постать пов’язана передусім з родинними стосунками з видатною українською поеткою Лесею Українкою, його життєвий та науковий шлях залишається малознаним та дослідженим.
Його наукова та музикознавча спадщина є фундаментальною: він є автором багатьох посібників та наукових праць, зібрав та дослідив понад 6000 українських народних пісень, а також інструментальну музику та фольклор інших народів: румун, греків, молдаван, білорусів та інших народів.
Народився Климент Квітка 23 січня (4 лютого) 1880 у селі Хмелів на Сумщині на день Святого Климента.
Батько хлопчика рано помер від сухот, а мати віддала його на виховання у родину київських міщан Карпових. Матір Климко бачив лише тоді, коли вона навідувалася вимагати грошей з погрозами забрати його від опікунів.
У семирічному віці Климент почав займатися музикою, водночас навчаючись в Києво-Печерській гімназії, яку закінчив з відзнакою. Подальшу освіту він здобув на юридичному факультеті в Університеті Святого Володимира (нині КНУ імені Тараса Шевченка).
Не полишав обдарований юнак і музичні заняття, удосконалюючи свою майстерність у викладачів Київського музичного училища. Також з юних років, Климко захопився вивченням українського музичного фольклору.
За спогадами біографів Климента Квітки, вже у цей час він опанував 13 мов: латину та грецьку, три європейські, сім слов’янських та грузинську.
Близькі та знайомі Климента згадували його як людину м’якого характеру, замкнену і сором’язливу.
Перше знайомство з Лесею Українкою відбулося восени 1898 року, коли Климент Квітка був ще студентом. На літературному вечорі вона читала оповідання «Над морем», де серед присутніх був також він.
Знану поетку зацікавило захоплення юнака народною піснею. Вона запропонувала йому записувати пісні на фонограф, які сама і виконувала. Він не тямив себе від щастя, внаслідок цієї праці було записано понад 200 композицій голосом Українки.
У 1902-му світ побачив першу збірку Квітки народних пісень. Відтак зародилося кохання між поетесою та Климентом Квіткою. Щоправда, родичі Лесі Українки були далеко не в захваті від їхніх стосунків. Та Леся влаштувала домашнім тритижневий мовчазний бойкот, і родині довелося змиритися з її вибором.
Найбільш радикально проти майбутнього зятя була налаштована мати Лесі Олена Пчілка, яка досить зневажливо сприйняла кавалера доньки, вважаючи його жебраком, що зазіхав на гроші Косачів. Через багато років, її фінансова скрута та спільне горе — смерть Лесі — врешті помирило тещу та зятя.
Крім любові, молодих людей також зблизила хвороба — Квітка також страждав на сухоти. Не стала на заваді навіть різниця у віці (Климент був на 9 років молодшим за Лесю).
Декілька років Леся жила Климентом у фактичному шлюбі. Для тодішнього оточення та родини це було неприйнятно, тож пара одружилася. Вінчання відбулося у Вознесенській церкві на Деміївці, бо священник там був мовчазний.
Згодом подружжя вирушило до Ялти на лікування, бо Квітка мав відкриту форму туберкульозу. Не маючи фінансової підтримки з боку родини, вони були змушені продавати власні речі та Лесині прикраси.
Подружжя майже п’ять років провели в лікувальних подорожах від Єгипту до Кавказу. Водночас збирали фольклору. На кошти подружжя була організована етноекспедиція Філарета Колеси, під час якої вперше зробили аудіозапис кобзарів.
Понад 200 мелодій із записів Квітки використали композитори як теми для симфонічно-інструментальних творів. Найвидатніші хорові композиції Миколи Леонтовича («Піють півні», «Козака несуть», «Ой, сивая зозуленька», «Ой, устану я в понеділок» та інші) створено на мелодії, які записав Климент Квітка.
Активно використовуючи тогочасні технічні новації — наприклад, фонограф, — записав і тим самим зберіг для нащадків голоси Івана Франка, Лесі Українки, кобзаря Гната Гончаренка й інших українських музикантів та митців.
Влітку 1913 року важка хвороба Лесі Українки активно прогресує. Виснажена поетка померла 1 серпня того ж року в містечку Сурамі в Грузії. Їх було лише 42 роки.
Згорьований удівець продовжив займатися дослідницькою та етнографічною діяльністю. Климент Квітка пережив дружину на 40 років.
У 1917-му науковець видав двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки». Загалом було ж зібрано понад 6 тисяч народних пісень і укладено «Посібник для збирачів фольклору», підручник «До вивчення побуту лірників».
У часи визвольних змагань 1917-1921 років музикознавець стає заступником генерального секретаря Української Центральної Ради, а згодом і заступником міністра юстиції УНР. Стала у пригоді юридична освіта в університеті Святого Володимира.
У 1920-1933 роках він працював у Всеукраїнській академії наук, де організував Кабінет музичної етнографії. Написав багато наукових праць з історії та теорії музичного фольклору, музичних інструментів, створив низку навчальних і методичних посібників.
Вершиною його творчої праці вважається збірка «Українські народні мелодії», де презентовані 743 пісенних зразки українських пісень.
Його висували на звання академіка, але він відмовився через «непристойне сусідство» з радянськими партійними діячами.
Після смерті дружини вчений жив у незареєстрованому шлюбі з українською мовознавицею Оленою Курило, молодшою від нього на 10 років.
У 1933 році Климента Квітку звільняють з роботи за політичними звинуваченнями та заарештовують на півтора місяця. Його звинувачували у співробітництві зі старою буржуазною владою (Центральною Радою) та з Михайлом Грушевським.
У камеру посадили донощика, аби слідкував. Він виявив, що етнограф дуже чекає на допити, аби скоріше повернутися до роботи. І записує пісні від в’язнів.
Залишившись без коштів для існування та побоюючись нового арешту, він переїхав до Москви, де починає роботу у консерваторії, де викладав курс музики народів СРСР, обіймаючи посаду професора.
На початку 1934 року його знову заарештували за так званою «Справою славістів» і ув’язнили на три роки.
Відбувши декілька років таборів КарЛагу, повернувся до москви став науковим керівником заснованого ним Кабінету з вивчення музичної творчості народів СРСР.
Іноді Климент Квітка приїздив до Києва, але болісно переживав, коли його розпитували про Лесю.
У віці 65 років Климент Васильович несподівано одружився з піаністкою Галиною Кащеєвою, молодшою від нього на 40 років. Вони прожили 8 років до самої його смерті.
Життєвий шлях Климента Квітки завершився 19 вересня 1953 році у москві. Похований на Ваганьковському цвинтарі поруч з родиною Галина Кащеєвої.
Наукова спадщина Климента Квітки залишається повністю не виданою та не дослідженою до наших днів. Однак усе більше музикознавців вважають, що його постать відіграла значну роль в музичній фольклористиці, де він зарекомендував себе не лише як збирач фольклор, але і як провідний теоретик-мислитель.
Довідка: Влітку в застосунку «Київ Цифровий» завершили електронне голосування щодо перейменувань київських топонімів. Перелік самих об’єктів, запропонованих до перейменування, визначила експертна комісія фахівців Українського інституту національної пам’яті, Інституту історії України та інших установ. У списку 296 найменувань. Усі пропозиції передали на розгляд експертної комісії.
25 серпня Київрада підтримала перейменування майже 100 вулиць, 8 вересня проголосували за дерусифікацію ще 40 об’єктів.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно,
Нагадаємо, повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
До теми: Замість Челябінської — Пантелеймона Куліша: у столиці з’явилася вулиця на честь класика української літератури.
Тетяна АСАДЧЕВА
