Три актори з театру «Особистості» воюють на Харківщині, а їхня режисерка збирає кошти на амуніцію чоловікам.
За кілька тижнів до повномасштабної війни у столичному театрі «Особистості» мала розпочатися робота над виставою «Говорить небо» режисерки Марії Маги. А вже цього місяця на премʼєру мав збиратися повний зал. Втім, війна внесла свої корективи.
Ця вистава особлива і створена на реальних подіях, які спіткали Україну від 2014-го. Вона про взаємовідносини захисників загону «Карпатська січ», що воювали у зоні АТО/ООС.
Для акторської гри пережите бійцями — цілий спектр емоцій, який не кожен може гідно зіграти. Саме тому до постановки Марія Мага готувалася дуже клопітливо. Аби ще правдивіше передати емоції, буквально за день до війни, 23 лютого, у ресторані режисерка знайомила акторів з учасниками бойових дій, яких вони мали грати.
«Це була гарна тепла зустріч з великими задумами. Памʼятаю, як після цього нам з чоловіком палко захотілося прогулятися вуличками Києва. Хоча було доволі холодно. Гуляли, ніби знали, що це останній спокійний вечір. Без страшних новин. Без геноциду українців. І без тієї клятої війни…», — каже сьогодні Марія Мага.
ЖАХЛИВА ІРОНІЯ ДОЛІ І СПОГАД З ПЕРЕДОВОЇ
Наступного ранку увесь акторський колектив майбутньої вистави розділився на два табори: дівчата — на волонтерську роботу, хлопці — на передову.
За жахливою іронією долі, актори, які мали грати бійців підрозділу «Карпатська січ», 24 лютого записувалися до лав цього загону й готувалися до війни вже не на сцені, а в реальному житті.
«Тільки-но почалися репетиції нашої документальної п’єси. Як наступного дня я прокидаюся від гучних вибухів. Творча вигадка перенеслась в реальність. Я, не довго думаючи, приєднався до територіальної оборони міста Києва», — розповідає актор вистави й вже боєць Сергій Волосовець.
Спочатку хлопці з театру боронили Київщину, а нині — воюють в одній із найгарячіших точок воєнних дій — Харківщині.
«Стільки всього бачили мої очі: сльози людей, розкрадені й зруйновані оселі та крамниці, пристрелених собак, перебиту худобу на подвір’ї, тіла цивільних на узбіччі… Спалену техніку і частини тіл… Стільки чули мої вуха від мешканців звільнених сіл — про знущання, про зґвалтованих дівчат. Ми рухались звільненими територіями, а люди виходили, махали нам, хрестили нас, кричали: „Дякую“, підіймали немовлят над головою, щоб показати чи то нам їх, чи то їм нас. Кричали „Слава Україні“ і від цього у мене то бігли мурашки шкірою, то очі наливалися сльозами. Є що розказати…», — каже актор театру, а нині військовий Віктор Стороженко.
ПОМОГТИ АКТОРАМ-ВОЇНАМ МОЖЕ КОЖЕН
У той час режисерка Марія продовжує волонтерити. Зокрема. розвозити акторам театру гуманітарну допомогу. А нині, вона збирає амуніцію у «Карпатську Січ». Від бронежилетів та … до теплих шкарпеток та записками про скору Перемогу.
Втім, своїми зусиллями придбати дорогу військову амуніцію вкрай важко. А деяку — взагалі майже не можливо.
«Каски — це нічний жах кожного волонтера сьогодні. Оскільки вони потрібні першочергово для військових, але їх в Україні немає. Якщо знаходимо закордоном, то з ціною, яка не вкладається в голові — близько 600 євро за штуку», — каже волонтерка-режисерка.
Зараз Марія фокусується на тому, що реально знайти й оперативно доставити воякам. Мовиться про рації «Motorolla» та тепловізори, якими користуються не тільки бійці, але й парамедики, щоби бачити поранених уночі.
Для того, аби пришвидшити придбання воєнної амуніції, режисерка відкрила благодійний фонд «Будемо жити». По можливості Марія просить за всіх своїх акторів, які на передовій, фінансово допомогти захисникам.
Реквізити фонду: 5168 7453 2080 7594, на ім’я Мага М.П.
«Після Перемоги ми обовʼязково зіграємо відкладену виставу „Говорить небо“. Наші актори, які повернуться з війни, змусять всіх аплодувати не тільки за Перемогу, але й за бездоганну гру. Тож чекаємо на швидке закінчення війни і йдемо у театр!» — резюмує Марія Мага.
ТЕАТР ПІСЛЯ ВІЙНИ
А от актор вистави й захисник Володимир Ращук розповідає, яким бачить театр після війни.
«Є два напрямки: перший — це проукраїнська ідея в кожному театрі України, націлена виключно на розвиток сучасного мистецтва, а не на „соплі“ за радянським минулим; друге — театр як ліки для душі. Коли виникає бажання замислитись про важливе, така собі чесна розмова з самим собою, а не просто сміятися, не думаючи», — каже актор.
До теми — Запустив виробництво галетного печива для воїнів: історія київського волонтера
Даша ГРИШИНА
