Фото: Скриншот | Путін сфокусує всі зусилля на південному та східному фронті, щоб не втратити те, чого вони там уже досягли
Польща та країни Балтії готові вступити у війну, а соціальна напруга в Росії зростатиме. Фокус вибрав п’ять основних тез із інтерв’ю Христо Грозева, провідного журналіста-розслідувача видання Bellingcat, Дмитру Гордону.
Відомий болгарський журналіст-розслідувач Христо Грозев днями дав інтерв’ю Дмитру Гордону, в якому пояснив, чому Росія не повернеться до ідеї захопити Київ і як Володимир Путін підриває територіальну стабільність своєї країни.
Будь завжди в курсі подій разом із телеграм-каналом Быстрый Фокус.
Зокрема, Грозев упевнений, що Україна зробила хитрий хід, включивши Крим до порядку денного переговорів із країною-агресором. Якщо раніше РФ навіть не обговорювала територіальну належність півострова, то тепер це стало одним із пунктів міжнародних обговорень.
Фокус обрав п’ять найцікавіших тез розслідувача про російське вторгнення в Україну та перспективи Росії та самого Путіна.
Палацовий переворот у Кремлі
— Провал [для Росії] може мати різний вигляд. Провалом може стати й укладання компромісного договору, який відрізняється від умов, які Путін обіцяв на самому початку своєму народу. Він же обіцяв якусь абсурдну демілітаризацію, а зараз у вас [у України] щонайменше протягом місяця фактично буде більше зброї, більше якісної зброї, ніж до початку війни. Він обіцяв денацифікацію. Але те, що вони називають денацифікацією, це просто суверенність і бажання бути окремим народом, а все це ще більше зросло. Тому будь-який компроміс, на який він підпишеться, суперечитиме тим обіцянкам, які він давав.
Я впевнений, що соціальна напруга [в Росії] зростатиме. Вона зростатиме через те, що не можна нескінченно брехати матерям, що їхні сини просто без зв’язку. Коли вони зрозуміють, що вони не повернуться. У кожній сім’ї буде родич або знайомий, який втратив сина чи чоловіка. І, звичайно, додамо до цього наслідки від економічної кризи через санкції. Це ще не відчувається через такий націоналістичний адреналін, який є в більшості населення. Але це теж минеться.
Санкції дадуть свій ефект набагато пізніше, і тоді буде ця соціальна напруга.
Що це дасть? Сама еліта зробить так, щоб інструменталізувати цю соціальну напругу та перетворити її на якийсь палацовий переворот. Я не думаю, що хтось наважиться [прийти до Путіна та сказати йому: «Досить»]. Швидше за все, вони за його спиною організують усе так, щоб йому не довелося щось говорити. У Радянському Союзі були такі моменти, коли партійним керівникам говорили «пора йти», але тут, я думаю, ми вже пройшли цей період. Якщо трапиться зміна влади, вона буде, швидше за все, силовою.
Брудна стратегія Путіна — використання зброї масового ураження
— Я не думаю, що сам Путін знає [що йому далі робити в Україні]. Зараз він, нарешті розуміючи частину істини (повну істину про катастрофічний стан на полі бою навряд чи йому доповідають, але він не може не знати приблизну кількість жертв, він не може не знати приблизну кількість втрачених бойових одиниць техніки), повинен готувати якийсь резервний варіант.
Я знаю, що Путін сфокусує всі зусилля на південному та східному фронті, щоб не втратити те, чого вони там уже досягли.
Розуміючи, що Київ та іншу частину України не взяти, він спробує принаймні не втратити все, що їм вдалося взяти за рахунок величезних жертв їхніх військ. А потім він подивиться, чи достатньо цього для «продажу» своєму народу, чи народ говоритиме: «Почекайте, а де ж денацифікація? Де демілітаризація?». І ось якщо його народ таки так скаже, то, можливо, він поміняє свою стратегію на дуже брудну, тобто це вже буде використання зброї масового ураження. Тільки для того, щоб потім не було нагоди сказати, що він не виконав [свої обіцянки].
І тут є варіант, що він ударить не по Україні, а вдарить по якійсь західній державі, натівській країні. Щоб, утративши потім [захоплені території], він зміг сказати: «Бачите, це не Україна нас перемогла, нас переміг НАТО» .
Знищення Києва викликає когнітивний дисонанс у росіян
— Росія відмовилася йти далі на Київ, бо там зрозуміли очевидну істину: з їхньою силою це зробити неможливо. Та й узагалі з такими підходами, із такою стратегією взяти Київ не можна.
Путін може взяти Київ, лише повністю знищивши його.
Але він уже «продав» своєму народу ідею, і не зможе від цього відмовитись, що Київ – це один із центрів Росії. Знищення міста створить когнітивний дисонанс.
Я думаю, що є різниця між Києвом і Маріуполем із Харковом. Київ для Путіна є певною метою, для нього є сенс у тому, щоб володіти цим містом. А втративши його, втративши там людей, це вже не можна буде подати як перемогу.
Інший варіант захопити місто — лише «м’ясом», величезною кількістю втраченого «м’яса» [у російській армії] прорвати захист Києва. Але це буде щонайменше пів мільйона солдатів, що означає масову мобілізацію, без цього не можна. Для такого психотипу людини [як у Путіна] у тому, щоб втратити 500 тисяч, немає нічого страшного, але вона цього не робить із прагматичних причин — вона боїться соціального вибуху. Тому я не бачу варіантів, щоб він повернувся в Київ за 15-20 днів, наприклад.
Друзі України — Польща та балтійські країни
— На рівні урядів, на рівні політичних класів [головний друг України на міжнародній арені] це Польща. Вона зробила все навіть для того, щоб переконати американців, щоб дозволити дати Україні винищувачі. Також це Балтійські країни, і за ними йде Велика Британія.
В абсолютних цифрах найбільше, звичайно, допомагає США, але вони грають трохи прагматично, а не ідеологічно. Тому що ті, хто грає ідеологічно, віддадуть все та візьмуть на себе будь-який ризик для того, щоб не дозволити цьому безчинству продовжуватися. А ось ті, хто каже: «Давайте подумаємо, а чи варто розв’язувати війну ще й на нашій території», це realpolitik [поняття «реальна політика» означає курс, що базується на прагматичних, а не моральних міркуваннях]. Так що Америка — це realpolitik, Англія трохи менше, а ось Польща та Балтійські країни готові вступити у війну, щоб не дозволити цьому продовжуватися. Але там теж є трохи «реальної політики». Тиждень тому в Росії було опитування громадської думки, «кого ще треба роззброїти після України». Тому вони розуміють, що для них також є значний ризик. Може, через це й виходить такий список друзів.
Китай може відкусити шматок Росії
— Якщо буде чітко видно, що «цар» слабкий і програв війну, до того ж це посилюватиметься тим, що санкції поширюються лише на Росію, але не на ті регіони, які існуватимуть окремо від неї, то це стане стимулом для сепаратизму. Тож, швидше за все, якісь райони спробують вийти зі складу Росії.
Зі всією своєю риторикою та порушенням міжнародного права Росія створила прецедент для Китаю, наприклад. Він може використовувати ті самі аргументи, щоб «відкусити» більшу частину східної Росії. Все це вказує на те, що Росія не така стабільна територіально, як до 2014 року.
Путін приніс Росії максимально негативу, як ніхто інший.
До 2014 року Україна вважала, що Росія — це такий дивний, але великий брат, якого варто наслідувати в бізнесі, культурі. НАТО тут був поганим словом, майже матюком. Я займався соціологічними дослідженнями в Україні та пам’ятаю, що 75% населення вважали, що НАТО є дуже поганим. Нині все навпаки. Це все зробив Путін.
Важливо Війна триватиме роки. Найгірші сценарії війни в Україні 
