Загибле подоружжя науковців Олеся Сокур та Ігор Зима. Київський національний університет імені Тараса Шевченка/Facebook
Нейробіолог Ігор Зима та його дружина, біологиня Олеся Сокур загинули під час атаки російських безпілотників на Київ 1 січня. Вони мешкали в будинку у Печерському районі, в який влучили уламки дрона. Майже все своє життя родина віддала науці, багато років працюючи в "Інституті біології та медицини" Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Друзі та колеги поділилися спогадами про загибле подружжя з кореспондентами Суспільного.
Будинок, в якому мешкало подружжя науковців Ігор Зима та Олеся Сокур. AP/Oksana Johannesson
Він був добрим доктором Хаусом
"Вони були нерозлийвода, вони завжди були разом останні роки, вона теж науковиця, така затята у своїй справі. Вони обоє фанати всього того, що вони робили. Вони дуже неортодоксальні вчені", — розповідає друг родини Олексій Бобровніков, який є першим секретарем у посольстві України в Республіці Кенія.
З Ігорем Зимою вони познайомилися близько 16-ти років тому на зйомках документального фільму "Джамала. Анатомія голосу". Для участі в експерименті запросили співачку Джамалу, аби з'ясувати, що відбувається в мозку та організмі людини під час виконання та прослуховування музики.
"Ігор придумав експеримент, коли ми дали їй послухати улюблену пісню, яку співала її бабуся, її кримська татарська, і яким чином реагує мозок її під час дослідження кори головного мозку. Ігор на цьому дуже живому, дуже науковому, насправді показовому прикладі показав, що музика закладена в тобі з дитинства, з цих перших секунд твого життя, навіть ще до народження, можливо, з цих моментів, неусвідомлених нами. Вона так само в'їдається в наш мозок і стає частиною нас, як фактична ДНК", — розповів Олексій Бобровніков.
Він додає, що науковець ніколи не втрачав свій робочий драйв попри тяжкі випробування, які випали на його долю. Понад 10 років тому від онкологічної хвороби померла його перша дружина, а півтора року тому він втратив названого прийомного сина на фронті.
"Він прожив дуже драматичне і дуже насправді непросте життя, але він в будь-які моменти був доступний для своїх друзів, доступний для своїх колег, доступний до людей, які намагалися в нього чомусь навчитися. І він був таким, я би сказав, таким добрим доктором Хаусом", — згадує Олексій Бобровніков.
Він жив easy
Над проєктом "Анатомія голосу" працювала і колега Ігоря Зими та подруга родини Софія Чемерис. Згодом жінка відкрила клініку, що займається діагностикою та лікуванням супутніх хвороб у людей з особливостями розвитку. Покликала в команду й Ігоря Григоровича.
"Це унікальний спеціаліст, науковець, яких дуже мало, і у світі в тому числі. Він один з небагатьох, хто досліджував запахи. Це дуже важливий сегмент для розуміння роботи мозку. Мене цікавила завжди практична сторона, і ми в нас в клініці вибудували такі три кити, на яких базується наша філософія. Це медицина, педагогіка, наука. І наука створює такий міст для медицини і педагогіки, тому що ми завдяки Ігорю Григоровичу і його команді брали передові наукові дослідження і впроваджували їх в рутинну практику", — розповідає Софія Чемерис.
Ігор Зима був дуже веселою людиною, додає подруга родини. За її словами, "він жив easy". Водночас виховав цілу плеяду молодих науковців.
"Для мене українська наука в частині нейробіології має обличчя Ігоря Григоровича і обличчя його студентів, а тепер це вже кандидати наук, молоді, прогресивні", — каже Софія Чемерис.
Ігор Зима. Oleksii Bobrovnykov/Facebook
Був наставником і спонукав працювати
Понад 50 років Ігор Зима працював у Навчально-науковому центрі "Інститут біології та медицини". Нині працює в цьому інституті учениця Ігоря Григоровича Марія Черних. Жінка все своє наукове життя проводила в його лабораторії. І зізнається, що завдячує Ігорю Зимі всім, що вміє, як мислить, сферою інтересів і світоглядом.
"Для мене був, в першу чергу, другом. І він був наставником, певно, у широкому сенсі цього слова, бо він завжди вмів і дати щось, і в той же час, як би це сказати, він спонукав працювати", — пригадує Марія Черних.
Вона зазначає, що разом проводили багато досліджень, було співробітництво у Швеції, в Японії. І Ігор Григорович завжди був відкритий для новацій.
"Незважаючи на те, що електроенцефалографія, основний метод, з яким ми працюємо тут, він досить старий, йому близько 100 років, ми завжди прагнули розробити, впровадити якісь нові способи обробки цього сигналу, щоб трішечки по-іншому подивитися на активність головного мозку, і зрозуміти ще трішечки більше", — розповідає Марія Черних.
Його дослідження були одними із піонерських
Виконувач обов'язків завідувача кафедри фізіології та анатомії Інституту біології та медицини Микола Макарчук знайомий з Ігорем Зимою 50 років. Разом вчилися на одній кафедрі університету — фізіології людини і тварини.
Окрім нейрофізіології Ігор Григорович цікавився, зокрема, мистецтвом і культурою. Він брав участь у проекті "Код нації" про те, яким чином оцінюється і сприймається мова.
"Його дослідження були одними із піонерських, які показали, що, наприклад, для нашої мови, української — мозок на неї реагує найсильніше з отих мов, які вони досліджували, не говорячи про мову нашого ворога. Ми побачили різну нейрофізіологічну картинку, що це два різних світи, і через мову відбувається сприйняття світу. І воно абсолютно по-різному змінює цю активність, це було досягнення і мені здається абсолютно важливе", — розповідає Микола Макарчук.
Ігор Григорович, згадує його колега і друг, отримував неймовірне задоволення від науки. Людиною він був щирою і відкритою, не вмів сердитися і тримати на когось зло. Він був врівноважений, спокійний, дуже розумний і талановитий, згадує Микола Макарчук.
Олеся Вадимівна із Ігорем Григоровичем мали суголосність
Від початку повномасштабного вторгнення науковець працював над розробкою засобів діагностики та лікування наслідків поранень головного мозку. Двадцять років університету Шевченка віддала і його дружина Олеся Вадимівна Сокур. Жінка вивчала біохімічні механізми уражень клітин при патологіях шлунково-кишкового тракту. І вражала своєю працездатністю, каже колега і друг родини Микола Макарчук.
"Олеся Вадимівна із Ігорем Григоровичем мали таку суголосність. І в принципі вони один-одному підходили. Це не треба було навіть якимось чином показувати їм, розказувати і так далі, тому що це було просто видно, як кажуть, неозброєним оком. І звичайно дуже боляче це все відчувати, що ні одного, ні другого просто не стало в один момент. Я розумію, що вони в нас залишаться, ми про них будемо пам'ятати", — каже Микола Макарчук.
