Ольга Бондарчук під час акції в підтримку військовополонених та зниклих безвісти у Києві. З особистого архіву Ольги Бондарчук
У квартирі Ольги Бондарчук вже понад 9 місяців стоїть прикрашена новорічна ялинка. Жінка пообіцяла собі, що дерево стоятиме до тих пір, поки не повернеться додому її чоловік — військовослужбовець Олександр Яхнович, щоб разом відсвяткувати Новий рік і разом розібрати ялинку.
Наприкінці січня 2026 року Олександр, боєць 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, пішов на бойове завдання і не повернувся з позицій. Чоловік має статус зниклого безвісти.
Ольга всі свої сили спрямувала на пошуки коханого: перебуває у постійній комунікації з рідними інших зниклих безвісти, організаціями, які займаються пошуками. А також пише листи чоловікові, які, як щиро вірить жінка, нарешті дійдуть до адресата.
Ольга розповіла Суспільному про свого чоловіка, як відбуваються його пошуки і про те, що мають знати люди, родичі яких воюють.
Мобілізація і одруження в навчальному центрі
До мобілізації Олександр працював таксистом. Саме в таксі, зимою 2025 року, він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою.
«Я на той момент була мамою з дитиною, розлучена. 9 років донці було. Саша якось швидко потрапив у нашу родину, познайомився з дитиною. Він показав, як повинен ставитися чоловік до жінки, до дитини. Я все більше розумію, що це та людина, яка мені послана Богом», — згадує Ольга.
Фото з сімейного альбому Ольги Бондарчук. Cуспільне
Через півроку після знайомства Олександра мобілізували. Коли кого відправили до навчального центру, пара вирішила одружитися.
«Він був на учебці, і йому дозволили розписатися зі мною. Це було весілля за добу. По дорозі ми просто купили йому сорочку, забігли додому, перевдягнулися у те, що було. І чесно, це мабуть найкраще весілля, яке могло бути. Воно дійсно було справжнє», — розповідає Ольга.
Каже, Саша мав служити на Сумському напрямку, але незрозуміло чому їх повезли в зовсім іншому напрямку, в зовсім іншу бригаду без попередження — на Донбас.
Телефони замовкли у всіх
31 січня 2026 року о 10 ранку Ольга востаннє спілкувалася телефоном зі своїм чоловіком перед тим, як він вийшов на позиції для виконання бойового завдання.
«Це була субота. Він мені о 10 годині ранку написав: «У мене все добре. У мене є завдання, пізніше я тобі відпишуся, коли зможу. Після того я чекала, чекала. Бо знала, що можуть бути проблеми зі СтарлінкомStarlink — це глобальна супутникова система від американської компанії SpaceX Ілона Маска, яка забезпечує високошвидкісний широкосмуговий доступ до інтернету в місцях, де зв’язок є ненадійним або взагалі відсутнім«, — розповідає Ольга.
Коли вже тривалий час Олександр так і не вийшов на зв’язок, почала писати його побратимам.
«Але в цей день телефони замовкли у всіх. Мені ніхто так і не відповів на мої смс-ки», — ділиться жінка.
Каже, наступного дня після того, як зник її чоловік, зв’язалася з командиром підрозділу. А той своєю чергою не надав жодної інформації і скерував до служби цивільно-військового співробітництва (ЦВСЦе спеціальна діяльність Збройних Сил України, яка забезпечує зв’язок і взаємодію між армією та цивільним населенням, місцевою владою чи гуманітарними організаціями).
«Там мені повідомили, що немає зв’язку з позицією, що намагаються встановити зв’язок. А вже коли я звернулася у Києві до ТЦК, де його мобілізували, то мені через декілька днів прийшло сповіщення, що він зник безвісти», — говорить Ольга.
Вісім місяців тиші
За вісім місяців, відколи зник Олександр Яхнович, Ольга неодноразово зверталася до організацій, які займаються питаннями військовополонених та зниклих безвісти. І жодної інформації так і не отримала. «Вісім місяців тиші» — каже жінка.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Розповідає, після зникнення Олександра, отримувала дивні дзвінки, ймовірно від шахраїв чи росіян.
Ольга Бондарчук разом з чоловіком Олександром Яхновичем. З особистого архіву Ольги Бондарчук
«Були дзвінки з іншої сторони, з інформацією: ми знаємо, що ваш родич у нас в полоні. Але розрізнити дуже важко шахрайство це чи ні. Навіть був відеодзвінок через Telegram, коли не очікувала зовсім. Голос за кадром казав: «Переді вами сидить ваш чоловік, але він вас не чує, ви можете нічого не казати. Він за склом, з перебинтованою головою». Але я не знаю, чи правда це, чи це штучний інтелект. А наприкінці лютого я побачила у Telegram відео, як шістьох хлопців ведуть в полон. Але відео зняте вночі. І ми не можемо побачити більш чітко щось», — розповіла Ольга.
Разом шукати легше
Чи не найбільшою проблемою, з якою стикаються родини зниклих безвісти, є недостатня комунікація військових частин з родичами, вважає Ольга.
«Наприклад, пропали дві людини. Військова частина не дає контакти іншої родини для того, щоб могли об’єднатися і шукати разом. Не знаю, чому з військовими частинами така проблема. Я не знаю, чому у них така таємниця. Хоча коли рідні зниклих разом побратимів знають один одного, то разом шукати легше», — каже жінка.
Щоб знайти бодай якусь інформацію про зниклого Олександра, Ольга зареєструвалися у численних групах з пошуку, зконтактувала з родичами інших військових, які також зникли під час виконання бойових завдань. Бо переконана: разом шукати легше.
«Tелеграм-каналів багато. Ми можемо домовитися: ось ти, наприклад, шукаєш там, я шукаю тут. Це легше, це комунікація», — ділиться Ольга.
Каже, допомагають у пошуках і звільнені з російського полону військовослужбовці. Вони створили чат-бот, куди люди можуть скидати інформацію про зниклих родичів.
«Хлопці, які звільняються з полону, переглядають фото і інформацію про зниклих. Можливо, вони когось бачили, можливо когось чули, можливо прізвище чиєсь чули» — додає Ольга.
Загалом, зазначає вона, пошук зниклих військових майже повністю лягає на плечі їхніх родин.
«Навіть Міжнародний комітет Червоного хреста більше інформації отримає від родин. Вони на ту сторону (Росію — ред.) звертаються лише тоді, коли є хоч якась інформація, що військовий може бути в полоні. Наприклад, покази звільнених з полону, в якихось інтернет ресурсах знайдені відео, фотографії», — говорить Ольга.
Листи надії
Ольга пише листи своєму коханому Олександру. Навіть не знаючи де він, і що з ним. Ці листи віддає в Офіс уповноваженого президента з прав людини, до Міжнародного комітету Червоного Хреста і Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Ці три організації передають ці листи російській стороні під час обміну полоненими.
«Ці листи ми маємо писати в певних рамках. По-перше, російською мовою. І ми не маємо писати чогось зайвого. Намагаюся писати лист так, щоб не надати якоїсь зайвої інформації, яка йому там може нашкодити», — розповідає Ольга.
Каже, відколи Олександр зник, передала близько 200 таких листів. І сподівається, що колись отримає сповіщення про те, що лист дійшов до адресата.
Лист, який написала чоловікові Ольга Бондарчук. Cуспільне
«Це така надія. Що вони роблять з тими листами, невідомо. Бо буває, коли хлопець звільняється з полону, йому прямо в автобусі віддають 300 листів. І він їх починає читати. Тобто вони до нього раніше не дійшли. Були випадки навпаки: надсилали інформацію, що лист дійшов до адресата. І таким чином підтверджується інформація, що людина знаходиться в полоні», — говорить Ольга.
Що треба знати родичам військових
Рідним військовослужбовців Ольга рекомендує налагодити максимальну комунікацію з командуванням підрозділів, де ті служать. Необхідно знати номери телефонів не лише командирів, а й побратимів. Не зайвим буде налагодити зв’язок і з родичами інших бійців.
«Коли чоловік йде на завдання, він має сказати, з ким він йде. Я б просила одразу контакти побратимів, які з ним йдуть, і обов’язково родин», — говорить Ольга.
Жінка також радить родичам також мати всю інформацію про банківські картки, електронну пошту і акаунти військових.
«У військовій частині можна скласти певне доручення. Це важко, бо воно звучить, як заповіт. Якщо він зникне безвісти, кому будуть виплачувати кошти, які нараховуються. Це краще продумати, може поспілкуватися з юристами і скласти ці документи. Хай воно не знадобиться», — додає Ольга.
У разі, якщо військовий тривалий час не виходить на зв’язок, а командування не надає інформації про нього, необхідно звернутися на гарячу лінію до Міністерства оборони та у відповідний територіальний центр комплектування.
Куточок зі світлинами на столі Ольги Бондарчук. З особистого архіву Ольги Бондарчук
«Там можна отримати доступ до фахівці, документів, порад», — каже Ольга.
Водночас вона категорично не рекомендує поширювати інформацію про зниклого родича в соціальних мережах. Це може не лише нашкодити, а й привабити шахраїв.
«Людина, яка насправді хоче допомогти, не буде просити зразу гроші. Треба підтвердження. Не відправляйте грошей, бо багато хто на цьому попався», — наголошує Ольга.
Найкраще, говорить вона, відшукати родичів інших зниклих безвісти військових у спеціальних групах.
«Я пишу таким чином: будь ласка, родичі, у кого зник безвісти рідний такого-то приблизно числа в такому-то населеному пункті, відгукніться. І родичі починають писати якісь коментарі, в особисті пишуть. Я таким чином знайшла дружину побратима мого чоловіка, який також зник безвісти», — розповідає жінка.
Вісім місяців віри і надії
У квартирі Ольги дев’ять місяців стоїть нерозібрана новорічна ялинка. Стоятиме доти, поки Олександр не повернеться додому. Бо мріє разом з ним відсвяткувати Різдво і Новий рік, розгорнути подарунок, який лежить під святковим деревом, а потім разом зняти з гілок новорічні прикраси.
За всі вісім місяців, відколи зник чоловік, Ольга ні на мить не втрачала віри і надії. І щодня молиться, аби знову міцно обійняти коханого Олександра.
«Я йому колись так і сказала: я тебе вимолила. І я його знову намагаюся вимолити у всесвіту, щоб він повернувся живим і здоровим. Цей шлях можуть розуміти тільки ті люди, які його проходять», — каже Ольга.
